інквізитор
ІНКВІЗИТОР, а, ч. 1. іст. Суддя або член суду інквізиції. [Долорес:] Він, у вигнання їдучи, підмовив щонайсвятішу абатису, внуку самого інквізитора (Л. Укр., III, 1952, 333); У Івана тоді лишилось таке почуття, наче він вирвався з камери інквізитора, де його випробували на міцність віри (Кол., Терен.., 1959, 177); Джордано Бруно спалили на вогнищі інквізитори (Рибак, Час.., 1960, 480).
2. перен. Той, хто навмисно завдає кому-небудь великих страждань; дуже жорстока людина, мучитель. Головний інквізитор загнаних у Німеччину іноземних робітників, головний директор середньовічних ринків живої людської сили - Фріц Заукель (Смолич, Після війни, 1947, 23).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | інквізитор | інквізитори |
Родовий | інквізитора | інквізиторів |
Давальний | інквізиторові, інквізитору | інквізиторам |
Знахідний | інквізитора | інквізиторів |
Орудний | інквізитором | інквізиторами |
Місцевий | на/у інквізиторі, інквізиторові | на/у інквізиторах |
Кличний | інквізиторе | інквізитори |