інтонація
ІНТОНАЦІЯ, і, ж. 1. Ритміко-мелодійний лад мови, послідовна зміна висоти тону, сили й часу звучання голосу, що відбиває інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення. Інтонація властива живій людській мові, - така могутня сила, яка підпорядковує собі всі ритми й примушує їх щоразу служити цілком по новому (Наука , 8, 1963, 57).
^ Висхідна інтонація див. висхідний; Спадна інтонація див. спадний.
2. Тон, манера або відтінок вимови, які виражають яке небудь почуття мовця його ставлення до об'єкта мовлення. Усміхалася [мати], коли бачила Марусю, як вона, вернувшися із садка, пурхала по хаті, щебетала, а кожний рух, кожне слово, кожна інтонація були насичені щастям, безмірною радістю існування (Хотк., І, 1966, 102); Черняєва в свій сміх як, і в слова вкладала певну інтонацію, сміхом вона промовляла, могла сміятися лагідно, зневажливо, гнівно... (Донч., II, 1956, 18); Здавалося, вся вражена родова гордість сконцентрувалася в інтонації того голосу - Як ви смієте так розмовляти зі мною? (Вільде, Сестри, 1958, 402).
3. Точність, рівність звучання кожного тону музичного інструмента або звуку пісні щодо висоти, тембру та сили. Інтонація вимови слова в пісні повинна органічно зливатися з інтонацією як елементом мелодії (Рад. літ-во, 5, 1958, 26); Реалістичний метод побудови музичного образу вимагає узагальнення типізації музичних інтонацій, які нескінченно повторюються в музичній практиці того чи іншого народу (Мист., 4, 1956, 23).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | інтонація | інтонації |
Родовий | інтонації | інтонацій |
Давальний | інтонації | інтонаціям |
Знахідний | інтонацію | інтонації |
Орудний | інтонацією | інтонаціями |
Місцевий | на/у інтонації | на/у інтонаціях |
Кличний | інтонаціє | інтонації |