їда
ЇДА, и, ж. 1. Дія за знач. їсти 1. Жвавій Прісьці обридла така повільна їда (Л. Укр., III, 1952, 667); Марусяк саме в сю хвилю їв щось. Газдині ніяково було перебивати їду (Хотк., II, 1966, 194); - Щось апетиту нема.- А ти їж: апетит приходить під час їди (Головко, І, 1957, 459).
2. розм., рідко. Те саме, що їжа 1.- А вареники - се ж найкраща їда! - додав він (Мирний, IV, 1955, 364); - Сіно перетоптали за зиму, а з житньої соломи що за їда? Даємо коровам, так що ж із неї за користь? (Тют., Вир, 1964, 112).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | їда | їди |
Родовий | їди | їд |
Давальний | їді | їдам |
Знахідний | їду | їди, їд |
Орудний | їдою | їдами |
Місцевий | на/у їді | на/у їдах |
Кличний | їдо | їди |
їхати
ЇХАТИ, їду, їдеш; наказ. сп. їдь, їдьмо, їдьте; недок. 1. Рухатися, переміщатися в певному напрямку водою або суходолом за допомогою яких-небудь засобів пересування. Їхав Кармель далі та все тільки оглядавсь на село Лани (Вовчок, І, 1955, 351); Назустріч їхала валка саней із хмизом (Хотк., І, 1966, 121); Я їхав машиною (Ю. Янов., II, 1958, 117).
@ Їхати витягом див. витягом; Їхати як волами див. віл; На галопі їхати див. галоп.
2. Вирушати куди-небудь; виїжджати, відправлятися. У туркені у кишені Таляри, дукати. Не кишені трусить, Їдем різать-палить, Братів визволяти (Шевч., І, 1951, 200); Він радить мені їхати звідси.. не в Київ, а просто в Полтавщину (Л. Укр., V, 1956, 228); - Одначе що не кажи, а страшнувато їхати в далекий край? (Стельмах, І, 1962, 28).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | їду | їдемо |
2 особа | їдеш | їдете |
3 особа | їде | їдуть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | їхатиму | їхатимемо |
2 особа | їхатимеш | їхатимете |
3 особа | їхатиме | їхатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | їхав | їхали |
Жіночий рід | їхала | |
Середній рід | їхало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | їдьмо | |
2 особа | їдь | їдьте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | їдучи | |
Минулий час | їхавши |