дружка
ДРУЖКА, и, ж. 1. Дівчина, яка на запрошення молодої бере участь у весільному обряді. Лукина з дружками пішла по селі просить на весілля (Н.-Лев., III, 1956, 348); Тим часом дівчата, які були вже признані дружками, затягли «Ой у полі та овес рясний..» (Смолич, Мир.., 1958, 26).
2. діал. Те саме, що дружба2. Обіч наречених ішли дружки: біля Дениса - Андрій Семенець і Борис Ганущак, біля Ліди - Вірця Неїжко та Галина Краснощок, а за ними родичі та запізнілі гості (Дмит., Наречена, 1959, 200).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дружка | дружки |
Родовий | дружки | дружок |
Давальний | дружці | дружкам |
Знахідний | дружку | дружок |
Орудний | дружкою | дружками |
Місцевий | на/у дружці | на/у дружках |
Кличний | дружко | дружки |
друзяка
ДРУЗЯКА, и, ч., розм. 1. Те саме, що друг 1. Приємно знати, що.. ось тут близько тебе є щирий друзяка (Фр., III, 1950, 259); І двірники, й буфетчики, і швачки, і солдати, - вже й не кажу про покриток, селян, тих кріпаків нещасних, - це найперші друзяки у Тараса (Тич., І, 1957, 297); - Не журися, друзяко, - долинув до нього голос курінного отамана Бородатого (Довж., І, 1958, 250).
2. рідко. Лагідна, добра, слухняна, зговірлива людина. Наум Дрот був парень [хлопець] на усе село, де жив. Батькові і матері слухняний, старшим себе покірний, меж товариством друзяка (Кв.-Осн., II, 1956, 24); І дарма, що такий ти приємний, Що друзяка ти з діла і з мови (Фр., X, 1954, 74).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | друзяка | друзяки |
Родовий | друзяки | друзяк |
Давальний | друзяці | друзякам |
Знахідний | друзяку | друзяк |
Орудний | друзякою | друзяками |
Місцевий | на/у друзяці | на/у друзяках |
Кличний | друзяко | друзяки |