давити
ДАВИТИ, давлю, давиш; мн. давлять; недок. 1. перех. і на кого - що, у що. Налягати своєю вагою; натискати. Чорногора важким своїм тілом давила землю (Коцюб., II, 1955, 318); Сухе груддя давило на рожеві трубки [посіву], безсилі пробити сіру шкаралупу, вони морщились і жовкли (Панч, В дорозі, 1959, 46); - Може, далі пройдемо, на сухе? - Мені все одно, на мокрому навіть краще - в боки не давитиме (Тют., Вир, 1964, 322).
2. перех., перен. Чинити утиски; гнобити. Почав [пан] нас тіснити, почав давити, - нема життя нашому братові (Мирний, І, 1954, 183); Чим більше він, пролетаріат, давитиме буржуазію, тим шаленіша буде її відсіч (Ленін, 28, 1951, 147); // Гнітити (про почуття, настрій). Важка дума, як камінь, давила її серце (Н.-Лев., II, 1956, 62); Де й поділася та важка зажура, яка давила колись безправного в'язня (Цюпа, Назустріч.., 1958, 276); // Пересилювати що-небудь у собі; приглушувати. Я їх (сльози] давлю, здержую, а вони проти волі так і каплють [капають], так і каплють (Мирний, І, 1954, 89); - Ні, ні! - без жалю давив я у собі всякий протест, - ніяких думок! (Вас., II, 1959, 317).
3. перех. і неперех. З силою натискати; стискати, тиснути. -Не шкреби, дочко, ножем.., - сказала Кайдашиха. - Як же його шкребти, щоб не було чуть!.. - Не дуже дави ножем, моє серденько любе, то горщик не буде скавучать (Н.-Лев., II, 1956, 284); [Петро:] Як то здорово носити таку одежу, щоб вона нігде [ніде] тебе не давила (Мирний, V, 1955,138); Аж ось двері піддалися, і натовп розлютованих панів линув у них, давлячи й штовхаючи один одного (Тулуб, Людолови, І, 1957, 109); * Образно. Просторий кабінет давив його душними обіймами (Ле, Міжгір'я, 1953, 271); // безос. Про почуття болю, стискання (у грудях, серці, голові). - А як було прийде вечір, - знов давить мене в грудях, тяжко мені, наче хто розриває мою душу (Н.-Лев., І, 1956, 63); - Спершу нудило мене, давило під серцем (Мирний, І, 1954, 85); - Голова, знаєш, ніби чужа якась. Отут мені давить і штрика (Вишня, І, 1956, 225).
4. перех. Розплющуючи, нищити (комах та інших дрібних істот). - Задавив уже! - гукнув дід. - Ні, я його [коника] не давив, - і лице малого скривилося (Мирний, І, 1954, 176); Він уже здогадався, хто давив його голубів, але ні разу не заставав убивцю на місці злочину (Донч., І, 1956, 68); // Навалившись, ударом калічити, вбивати. Коли чи п'є [Турн] - не проливає, Коли чи б'є - то вже влучає, Йому людей давить, як мух! (Котл., І, 1952, 193); На Вовка бідного насів [Лев] - Давив його, крутив... (Гл., Вибр., 1957, 57).
5. перех. і без додатка, розм. Умертвляти, стискаючи горло; душити. Не раз бородатих давили [гайдамаки] купців, І коней і крам відбирали (Бор., Тв., 1957, 71); - Чутка ходила, що дівчина задавила Загнибідиху. А глянути на неї - щось не віриться, щоб така давила (Мирний, III, 1954, 144).
6. перех. Те саме, що чавити. [Парвус:] Нерон - той був великий виноградар в саду господнім, кетяги достиглі давив, і з їх крові вино робилось (Л. Укр., II, 1951, 349); Вигрібали з землі .. м'ясисті овочі, давили з них сік у казанки (Кучер, Чорноморці, 1956, 129).
7. перех. і без додатка, перен., розм. Морозити, заморожувати. Гуде та виє... розгулявся Морозенко!.. Аж пищить усе, а він, немилосердний, давить (Мирний, IV, 1955, 286); Зима.. віяла завірюхами, морозами давила й занудила мене до смутку (Вас., І, 1959, 248); Снігу ще не було, але морози давили порепану землю (Ле, Ю. Кудря, 1956, 215).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | давлю | давимо |
2 особа | давиш | давите |
3 особа | давить | давлять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | давитиму | давитимемо |
2 особа | давитимеш | давитимете |
3 особа | давитиме | давитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | давив | давили |
Жіночий рід | давила | |
Середній рід | давило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | давімо | |
2 особа | дави | давіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | давлячи | |
Минулий час | давивши |