погукати
ПОГУКАТИ, аю, аєш, док. 1. перех. і без додатка. Голосно вимовити, виголосити які-небудь слова, звуки. - Прісько, що ти там робиш?.. - погукала вдруге наймичка (Л. Янов., І, 1959, 292); Погукає [начальник] з кабінету: - Заправляйсь, усе промаж! (С. Ол., Вибр., 1959, 200); // також на кого. Голосно покликати кого-небудь. [Захарко:] Погукай на жінку, може, вернеться (Кроп., II, 1958, 177); Огиренко Ілька погукав надворі, але він не відкликався (Головко, II, 1957, 147); // Звернутися до кого-небудь, намагаючись привернути увагу. Коли я через кілька хвилин так само тихо погукав її, вона [Ромка] не відповіла (Сміл., Сашко, 1957, 197); // також неперех., з інфін., із спол. Голосним викрикуванням запросити, закликати кого-небудь кудись. Так виразно пам'ятає Лукія, як погукали її тоді: - Приходьте в рай! - А «рай» у степовика - це коли дитина в хаті народиться (Гончар, Тронка, 1963, 96); Погукала мати вечеряти (Головко, II, 1957, 423).
2. перех. і без додатка. Гукати якийсь час. - Ніхто нас не зачепить... От погукають [повсталі маси] трохи та й розійдуться (Коцюб., II, 1955, 169); [Xрапко:] Що ж вони вас шукали? [Печариця:] Погукали трохи, та й угамувалися (Мирний, V, 1955, 162).
3. неперех., на кого, розм. Голосно вилаяти кого-небудь, накричати на когось. - Поспитайся.. Петренчихи, на кого твоя старша дочка скидається! - погукала я на Дорошенчиху. - Поспитайся мене, що вона про тебе казала!.. (Л. Янов., І, 1959, 88).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | погукаю | погукаємо |
2 особа | погукаєш | погукаєте |
3 особа | погукає | погукають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | погукав | погукали |
Жіночий рід | погукала | |
Середній рід | погукало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | погукаймо | |
2 особа | погукай | погукайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | погукавши |