станичник
СТАНИЧНИК, а, ч . 1. іст. У Росії XVI-XVII ст. - озброєний вершник із загону, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави. Звичайно станичник спостерігав ворога з високого дерева, а під деревом стояли його товариші з осідланими кіньми (Іст. СРСР, І, 1956, 133).
2. Житель станиці. Довгопол сходив на битий шлях, в обидва боки подивився, чи не їдуть станичники (Ле, Історія радості, 1947, 119); Коли на кручах розгорівся бій, Згубив з очей станичника Матвій (Перв., II, 1958, 192).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | станичник | станичники |
Родовий | станичника | станичників |
Давальний | станичникові, станичнику | станичникам |
Знахідний | станичника | станичників |
Орудний | станичником | станичниками |
Місцевий | на/у станичнику, станичникові | на/у станичниках |
Кличний | станичнику | станичники |