виорювати
ВИОРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИОРАТИ, рю, реш; наказ, сп. виори; док., перех. 1. Орючи, обробляти яку-небудь ділянку землі. [Ганна:] Оце як зосталася я без чоловіка, то свої півморга сама виорюю. Упряжуся з конем у плуга й орю (Мокр., П'єси, 1959, 113); Іван Волів таки запріг, Їм боки попоров і виорав обліг (Бор., Тв., 1957, 187); Виоремо тебе, ниво, обсіємо (Стельмах, II, 1962, 199).
2. перен. Вкривати зморшками (про обличчя). Легка хмарка смутку виорала зморшками його високе чоло (Рибак, Час.., 1960, 153).
3. Орючи, вивертати, видобувати що-небудь із землі. Виорює плуг поржавілі набої, І солодко в землю лягає зерно (Стельмах, Жито.., 1954, 47); - Гарні квіти [волошки], а ми з ними щороку боремося. Із корінням їх виорюємо (Донч., VI, 1957, 36).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | виорюю | виорюємо |
2 особа | виорюєш | виорюєте |
3 особа | виорює | виорюють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | виорюватиму | виорюватимемо |
2 особа | виорюватимеш | виорюватимете |
3 особа | виорюватиме | виорюватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | виорював | виорювали |
Жіночий рід | виорювала | |
Середній рід | виорювало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | виорюймо | |
2 особа | виорюй | виорюйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | виорюючи | |
Минулий час | виорювавши |