вогник
ВОГНИК (розм. ОГНИК), а, ч. 1. Зменш. до вогонь 1, 2, 4. Сині вогники над сталлю горять... (Собко, П'єси, 1958, 266); Він працював без вогника (Гур., Наша молодість, 1949, 148); В очах поетових блиснув лихий вогник (Л. Укр., III, 1952, 701).
2. розм. Пухирчастий висип на обличчі. На щоці [в Солохи] огник (Кв.-Осн., II, 1956, 212).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вогник | вогники |
Родовий | вогника | вогників |
Давальний | вогникові, вогнику | вогникам |
Знахідний | вогник | вогники |
Орудний | вогником | вогниками |
Місцевий | на/у вогнику | на/у вогниках |
Кличний | вогнику | вогники |