ворожка
ВОРОЖКА, и, ж., заст . 1. Жінка, яка ворожить (у 1, 2 знач.). Пішла вночі до ворожки, Щоб поворожити: Чи довго їй на сім світі Без милого жити? (Шевч., І, 1963, 58); - Це тобі ворожка наворожила?.. Такої правди в тім ворожінні, як світла в льоху (Руд., Остання шабля, 1959, 197).
2. Знахарка. Він дозволяв ворожкам робити з жінкою, що їм забагнеться, аби звести її на ноги (Коцюб., І, 1955, 228).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ворожка | ворожки |
Родовий | ворожки | ворожок |
Давальний | ворожці | ворожкам |
Знахідний | ворожку | ворожок |
Орудний | ворожкою | ворожками |
Місцевий | на/у ворожці | на/у ворожках |
Кличний | ворожко | ворожки |