відрубувати
ВІДРУБУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДРУБАТИ, аю, аєш, док. 1. перех. Рубаючи, відокремлювати частину від цілого. [Елеазар:] Та ворог злий поранив руку, мені правицю відрубав! (Л. Укр., II, 1951, 144); Трохи згодом ми відрубали гілку (Мур., Бук. повість, 1959, 286).
@ Давати голову (руку) відрубати - те саме, що Голову (руку) давати на відріз (див. відріз). [Петро:] Даю голову одрубати, що він не дурно топчеться (Мирний, V, 1955, 159); Як (немов і т. ін. ) відрубав (відрубало) - про раптове припинення чого-небудь. І зразу - як одрубало: скрипка, зично гукнувши з усіх чотирьох струн, замовкла (Мирний, III, 1954, 202); Перший [голос] змовк на півслові, як одрубав (Вас., Незібр. тв., 1941, 65).
2. перех. і неперех., перен., розм. Коротко й різко відповідати. - Піду, - рішуче відрубує Тамара (Хижняк, Тамара, 1959, 64); - Нехай вам гладить сукні, хто схоче, а я не буду, - одрубала Василина (Н.-Лев., II, 1956, 71); - Нічого цікавого в цьому немає, - відрубав Арсен (Дмит., Розлука, 1957, 155); // Говорити чітко, виразно, відокремлюючи слова. - Де він живе? - грізно одрубуючи кожне слово, запитав Чіпка (Мирний, II, 1954, 234).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | відрубую | відрубуємо |
2 особа | відрубуєш | відрубуєте |
3 особа | відрубує | відрубують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | відрубуватиму | відрубуватимемо |
2 особа | відрубуватимеш | відрубуватимете |
3 особа | відрубуватиме | відрубуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | відрубував | відрубували |
Жіночий рід | відрубувала | |
Середній рід | відрубувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | відрубуймо | |
2 особа | відрубуй | відрубуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | відрубуючи | |
Минулий час | відрубувавши |