вір
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вір | вори |
Родовий | вору | ворів |
Давальний | ворові, вору | ворам |
Знахідний | вір | вори |
Орудний | вором | ворами |
Місцевий | на/у ворі | на/у ворах |
Кличний | воре | вори |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вір | вори |
Родовий | вора | ворів |
Давальний | ворові, вору | ворам |
Знахідний | вір | вори |
Орудний | вором | ворами |
Місцевий | на/у ворі | на/у ворах |
Кличний | воре | вори |
віра
ВІРА1, и, ж. 1. Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. Йшла [Соломія] уперто і завзято, з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди (Коцюб., І, 1955, 364); Вірю я в правду свого ідеалу, і коли б я тую віру зламала, віра б зламалась у власне життя (Л. Укр., І, 1951, 271); У кого віра в правду є, Той всюди переможе (Воскр., Поезії, 1951, 76); // у кого. Впевненість у позитивних якостях кого-небудь, у правильності, розумності чиєїсь поведінки. Я завжди був великим оптимістом і дотепер не втратив віри у людей, у перемогу всього світлого над темрявою і злом (Коцюб., III, 1956, 281).
2. Те саме, що довір'я. Без міри нема віри (Номис, 1864, № 10614); Дуже Вам дякую за ту віру, яку маєте до мене, бажаючи накласти на мене високий обов'язок стежити за Вашими виданнями (Коцюб., III, 1956, 261); Бував Тодось в Китаї і в Сибіру, Здається, навіть добував женьшень; - І я, малий, мав цілковиту віру До довгих і кошлатих теревень (Рильський, I, 1956, 174).
Віри не йметься кому - не віриться комусь. І давно вже кохає [Маруся]. А все ще віри мені не йметься (Вовчок, І, 1955, 228); Вірою і правдою служити (догоджати і т. ін. ) кому, заст. - з усією відданістю служити іт. ін. комусь. - Треба ..оправдати вибори, вірою і правдою послужити громаді (Мирний, III, 1954, 283); А та [сестра] не знав, чи цілувати, чи лаяти свого брата, який вірою і правдою догоджає панам і гне кирпу перед селянським родом (Стельмах, Хліб.., 1959, 14); Жити (сидіти) на віру - бути одруженим без офіційного оформлення шлюбу. Він ублагає Настю сидіти з ним на віру... (Коцюб., I, 1955, 35); Зі своєю ж дружиною Матвій жив на віру, твердо вирішивши, що так йому буде спідручніше: невінчана жінка таки побоїться з кимось скочити через пліт (Стельмах, Хліб.., 1959, 89); [Не] йняти віру [віри] кому, чому - [не] вірити кому-, чому-небудь. - Моя ти любо! мій ти друже! Не ймуть нам віри без христа (Шевч., II, 1953, 345); Шпаки, я знаю, брешуть дуже, А дурні їм і віру ймуть (Гл., Вибр., 1951, 75); Приймати (прийняти) на віру - вірити в що-небудь без доказів. Дивись, радій; Та не приймай на віру, Що вже кінець мандрівці і журбі (Дмит., Осінь.., 1959, 14); Продавати (продати) на віру, рідко - продавати в кредит, з оплатою пізніше.
3. рел. Визнання існування бога, переконання в реальному існуванні чогось надприродного. Тут довелося зачепити питання і про бога і про чорта, про віру в першого і про всякі мудрощі другого (Мирний, V, 1955, 406); У похоронному інвентарі.. знаходять різноманітні амулети, пов'язані з вірою в їх захисну силу (Археол., VIII, 1953, 72); // Те або інше релігійне вчення, віровизнання. - Котилися І наші козачі Дурні голови, за правду, За віру христову (Шевч., II, 1953, 26); Народ галицький зовсім не такий вже сфанатизований до унії чи до якої іншої форми віри (не кажу до самої віри), як то хочеться представити попам (Л. Укр., V, 1951, 36).
ВІРА2, виг. У мові моряків, будівельників і т. ін. - команда при вантажних роботах, що означає: "піднімай!", "вгору!"; протилежне майна. Час від часу чути слова, такі звичні на будовах: - Віра! Майна! (Рад. Укр., 11.XII 1960, 3).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | віра | віри |
Родовий | віри | вір |
Давальний | вірі | вірам |
Знахідний | віру | віри |
Орудний | вірою | вірами |
Місцевий | на/у вірі | на/у вірах |
Кличний | віро | віри |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | Віра | Віри |
Родовий | Віри | Вір |
Давальний | Вірі | Вірам |
Знахідний | Віру | Вір |
Орудний | Вірою | Вірами |
Місцевий | на/у Вірі | на/у Вірах |
Кличний | Віро | Віри |
вірити
ВІРИТИ, рю, риш, недок. 1. у що та без додатка. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. [Хвора:] Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла вірить (Л. Укр., І, 1951, 118); Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (Рильський, І, 1956, 84); // у кого. Бути впевненим у кому-небудь, вважати когось гідним довір'я. Я знаю тебе [Галю],.. я вірю в тебе навіть тоді, коли, певне, ніхто інший не вірив би (Л. Укр., III, 1952, 680); Іван Франко вірив у свій народ (Тич., III, 1957, 165).
2. у що, чому та без додатка. Приймати щось за правду. І почне їй усякі теревені правити, розважаючи її; то, сердешна, хоч і не зовсім, а часом було трошки стане вірити (Кв.-Осн., II, 1956, 454); Пріська не знала, чому вірити, кого слухати (Мирний, III, 1954, 16); Ні разу я і в лютому вогні В передчуття не вірив на війні (Підс., Поеми, 1954, 5).
3. кому. Мати довір'я до когось. Я чогось ні на крихту не вірю йому, коли він що каже (Коцюб., III, 1956, 181); [Гайдай:] Як собі, вірять йому товариші: з тих він, що голову дасть відрубати, аби лиш революція жила! (Гончар, Таврія.., 1957, 301).
Вірити на слово - вірити лише словам, без будь-якого фактичного підтвердження. [Диякон:] Усі ми здавна знаємо Прісціллу і можемо їй вірити на слово (Л. Укр., II, 1951, 410); Не вірити своїм (власним) вухам - дивуватися, почувши щось. - Що ви кажете? - не вірила вона, власним вухам (Коцюб., І, 1955, 318);
Не вірити своїм (власним) очам - дивуватися, побачивши щось. Жандарм зразу сам своїм очам не вірив (Фр., II, 1950, 28); Самому собі не вірити - сумніватися в правильності сприймання чогось. Наум дивиться і сам собі не вірить, чи се він, чи не він (Кв.-Осн., II, 1956, 66).
4. Бути релігійним; вірувати. - Адже й гяури вірять в аллаха!.. (Коцюб., І, 1955, 287); Інститут мав свою церкву. Ходити до неї слід було.. обов'язково. Тут я й перестав вірити в бога, в чому й признався на сповіді законовчителю отцю Олександрові, єдиній ліберальній людині з усіх наших учителів (Довж., I, 1958, 14).
5. тільки 2 ос. одн. і мн. Вставне слово, що вживається для більшого переконання того, до кого звернена мова. [Xимка:] Вірите, - часом шматка ..хліба недоставало [не вистачало] (Мирний, V, 1955, 221); - Голова в мене розболілась так, що, вірите, ледве до ліжка доплентався, - скривився Макар Іванович (Коцюб., I, 1955, 166); - А миршавий який, старий, нещасний! От у нас був командир. - І ти не можеш заспокоїтись? - Віриш, убив він мене, цілий тиждень не спатиму (Ю. Янов., II, 1958, 120).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вірю | віримо |
2 особа | віриш | вірите |
3 особа | вірить | вірять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | віритиму | віритимемо |
2 особа | віритимеш | віритимете |
3 особа | віритиме | віритимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | вірив | вірили |
Жіночий рід | вірила | |
Середній рід | вірило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вірмо | |
2 особа | вір | вірте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | вірячи | |
Минулий час | віривши |