глузувати
ГЛУЗУВАТИ, ую, уєш, недок., з кого-чого, над ким-чим і без додатка. Уїдливо насміхатися; висміювати когось або щось. - Жартуй, да не глузуй із бідних парубків (Греб., І, 1957, 54); Хай сміються з нас, глузують - Нам байдуже, Бо замовкнуть, як почують Слово дуже .(Рильський, І, 1956, 22); Не порина та й не порина [Явдоха], та ще й глузує над усіма (Кв.- Осн., II, 1956, 183); - Над Шмалієнком Цимбал завжди глузує (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 20); [Xаритон:] Дід Кирило кажуть, що відьми розплодилися, а Роман глузує! (Кроп., II, 1958, 12); [Вітровий:] Трудоднів багато, за це треба прославити Романюка. [Батура:] Ти глузуєш чи правду говориш? (Корн., II, 1955, 220); * У порівн. Жінка подивилась на мене. Її очі сміялись, наче глузували з мого запитання (Досв.. Вибр., 1959, 416).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | глузую | глузуємо |
2 особа | глузуєш | глузуєте |
3 особа | глузує | глузують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | глузуватиму | глузуватимемо |
2 особа | глузуватимеш | глузуватимете |
3 особа | глузуватиме | глузуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | глузував | глузували |
Жіночий рід | глузувала | |
Середній рід | глузувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | глузуймо | |
2 особа | глузуй | глузуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | глузуючи | |
Минулий час | глузувавши |