голубчик
ГОЛУБЧИК, а, ч., розм. Ласкаве звертання до кого-небудь. - Іваночку! Голубчику!.. Не знаю, що мені, але боюся, страшенно боюся бути сама (Фр., І, 1955, 90); [Бабуся:] І сказала б тобі, голубчику, та й сама не знаю (Мик., І, 1957, 481); // ірон. Звертання або прикладка з відтінком погрози, осуду, зневаги. - Ага, голубчику, ось коли ти до нас попався (Вас., IV, 1960, 29); [Солтис:] Держіть його. В'яжіть. Саме його нам і треба. Довго ми тебе шукали, голубчика (Собко, П'єси, 1958, 16).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | голубчик | голубчики |
Родовий | голубчика | голубчиків |
Давальний | голубчикові, голубчику | голубчикам |
Знахідний | голубчика | голубчиків |
Орудний | голубчиком | голубчиками |
Місцевий | на/у голубчику, голубчикові | на/у голубчиках |
Кличний | голубчику | голубчики |