горілий
ГОРІЛИЙ, а, е. Обпалений вогнем. Тхнуло цвіллю, пусткою та старою горілою цеглою (Вас., II, 1959, 327); По балках палахкотіли вогняні гриви, і припах горілого бур'яну тягся від них по степу (Панч, В дорозі, 1959, 215); // у знач. ім. горіле, лого, с. Те саме, що гар. Схопилась на постелі - і справді несе горілим.. А тої ж миті з вигону - бов, бов, бов, бов... загув дзвін на сполох (Головко, II, 1957, 426).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | горілий | горіла | горіле | горілі |
Родовий | горілого | горілої | горілого | горілих |
Давальний | горілому | горілій | горілому | горілим |
Знахідний | горілий, горілого | горілу | горіле | горілі, горілих |
Орудний | горілим | горілою | горілим | горілими |
Місцевий | на/у горілому, горілім | на/у горілій | на/у горілому, горілім | на/у горілих |
горіле
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | горіле | горілі |
Родовий | горілого | горілих |
Давальний | горілому | горілим |
Знахідний | горілий | горілі |
Орудний | горілим | горілими |
Місцевий | на/у горілому, горілім | на/у горілих |
Кличний | горіле | горілі |