далебі
ДАЛЕБІ, рідко ДАЛЕБІГ, невідм., розм. Уживається у знач. вставних слів: правду кажучи, справді [ж, бо], дійсно і т. ін. - Я, далебі, в тім не виною, Що так роз'їхався з тобою (Котл., І, 1952, 145); Далебі, він сам себе не пізнавав (Гур., Новели, 1951, 56); - Сьогодні до вас я з рабом чорношкірим. - Здобутий у турків? Красунь, далебіг (Бажан, Роки, 1957, 277); // у знач. частки таки. - Якби не оце створіння, я далебі заснув би під кущем, так сьогодні парно якось у повітрі (Коцюб., І, 1955, 209); Далебі немає чого поспішати (Головко, II, 1957, 179).