добрість
ДОБРІСТЬ, рості, ж. Властивість за знач. добрий 1. Добрість і тихість вдачі світились в її ясних оченятах (Н.-Лев., І, 1956, 620); І стільки добрості було в бабусиному тоні, що Янек голосно розридався (Тулуб, Людолови, І, 1957, 54); Жовте, безкровне обличчя його рум'яніло, в очах проступала добрість (Логв., Літа.., 1960, 49); // Чуйне, дружнє ставлення. - Спасибі ж вам, товариші, за вашу добрість, за вашу послугу (Вас., II, 1959, 173); Я не смію запідозрити інших причин їхньої добрості до мене (Ю. Янов., II, 1958, 14).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | добрість | добрості |
Родовий | добрості, добрости | добростей |
Давальний | добрості | добростям |
Знахідний | добрість | добрості |
Орудний | добрістю | добростями |
Місцевий | на/у добрості | на/у добростях |
Кличний | добросте | добрості |