допитливий
ДОПИТЛИВИЙ, а, е. Який хоче, намагається про все дізнатися, все зрозуміти. Допитливий Данилко про все хотів знати і не давав спочинку Мирославові (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 172); Допитливий, вразливий і цікавий на все, Тарас не вдовольнявся звичайними забавками своїх ровесників (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 5); Нові завдання тривожили його допитливий мозок (Донч., І, 1956, 369); // Який виражає бажання, прагнення про все дізнатися (про очі, погляд і т. ін.). Владко кинув на брата довгий, допитливий погляд, від якого Начко аж обличчя відвернув (Фр., VI, 1951, 246); Вона, як могла, крилася від допитливих очей матері (Шиян, Баланда, 1957, 224); На порозі кабінету в допитливій позі заявилася молода чорнява жінка (Кач., І, 1958, 417).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | допитливий | допитлива | допитливе | допитливі |
Родовий | допитливого | допитливої | допитливого | допитливих |
Давальний | допитливому | допитливій | допитливому | допитливим |
Знахідний | допитливий, допитливого | допитливу | допитливе | допитливі, допитливих |
Орудний | допитливим | допитливою | допитливим | допитливими |
Місцевий | на/у допитливому, допитливім | на/у допитливій | на/у допитливому, допитливім | на/у допитливих |