доручення
ДОРУЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. доручати, доручити. Безбородько вибрався до лікарні нібито екстрено відвідати одного важкохворого, який з доручення директора знаходився під його особистим наглядом (Вільде, Сестри.., 1958, 50); // Справа, доручена кому-небудь; завдання. Наостанку [збори] розподілили доручення. Олексі - шефство над клубом, Федорові - агітатором на фермі (Мушк., Серце.., 1962, 68); - Після того як ви виконали доручення з листівками, ми віримо вам (Хижняк, Тамара, 1959, 46).
2. Документ, що дає кому-небудь право діяти від імені особи, що видала цей документ; довіреність. Турбай попросив рахунок і в лівому кутку вписав доручення на ім'я Лариси (Руд., Остання шабля, 1959, 572); Він лише попросив, щоб йому виплатити всі гроші, зароблені в колгоспі, за дорученням, яке він дасть Кіндратові Горенку (Кучер, Трудна любов, 1960, 593).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | доручення | доручення |
Родовий | доручення | доручень |
Давальний | дорученню | дорученням |
Знахідний | доручення | доручення |
Орудний | дорученням | дорученнями |
Місцевий | на/у дорученні | на/у дорученнях |
Кличний | доручення | доручення |