досхочу
ДОСХОЧУ, присл. 1. До повного задоволення. [Тетяна:] Заграйте, дідусю, такої, щоб я досхочу натанцювалася (Кроп., V, 1959, 170); Діти поскидали.. свій хутряний одяг і ласували досхочу і черешнями, і абрикосами (Ів., Вел. очі, 1956, 14).
2. Скільки завгодно; вдосталь. Спасибі Іллічу - у нас хліба досхочу (Укр.. присл.., 1955, 378); Вони міські були, міщани, і заможні, - всього було досхочу (Вовчок, І, 1955, 35); Посередині буди стояла залізна піч, в якій палили цілу ніч, бо дров було досхочу (Ірчан, II, 1958, 255).