дотла
ДОТЛА, присл. Повністю, цілком; до останку. [Семен:] Ото, як згоріло усе, батько твій почав пити; пропив усе дотла, а далі й сам помер... (Кроп., І, 1958, 114); - Втрачу руку серед бою - я стрілятиму й одною, буду нищить вас [фашистів] дотла (Тич., II, 1957, 100); Від самого спуску і до церкви - третини села як не було: вигоріло дотла (Довж., І, 1958, 174).