дуб
ДУБ, а, ч. 1. Багаторічне листяне дерево з міцною деревиною та плодами - жолудями. Товсті граби, берести, дуби, клени стояли, ніби густо наставлені стовпи, з зеленою покрівлею зверху (Н.-Лев., II, 1956, 209); Дуб стояв, не скинувши ще сухого торішнього листу (Смолич, V, 1959, 646); * У порівн. Паллант.. стоїть, як твердий дуб (Котл., І, 1952, 257); // Деревина цього дерева. Дуб широко використовують для виготовлення меблів.
@ Дуба дати (врізати) - умерти, перестати жити, існувати. Вона таки швидко зачахла: І скоро дуба дала (Кв.-Осн., II, 1956, 223); - На твоїх хлібах я би вже давно врізав дуба! (Горд., II, 1959, 307); Ставати (стати) дуба (дубом) - підніматися догори, ставати у вертикальне положення, сторч, дибом. Нам обом волосся стало дуба (Л. Укр., І, 1951, 460); А ось Іван.. має одну таку прикмету, що вам волос дубом стане, слухаючи про неї (Март., Тв., 1954, 50).
2. діал., іст. Великий човен, видовбаний з суцільного дерева (перев. дуба) або зробл. з дощок. Наш дуб помчало за водою (Стор., І. 1957, 245).
3. техн., розм. Речовина, що використовується для вичинки шкіри. Швець дубом шкури пересипа (Номис, 1864, № 12617).
@ Дуба смаленого правити - говорити нісенітницю. Вона якогось дуба смаленого править та обіцяє груші на вербі! (Л. Укр., II, 1951, 194).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дуб | дуби |
Родовий | дуба | дубів |
Давальний | дубові, дубу | дубам |
Знахідний | дуб | дуби |
Орудний | дубом | дубами |
Місцевий | на/у дубі | на/у дубах |
Кличний | дубе | дуби |
дубовий
ДУБОВИЙ, а, е. 1. Прикм. до дуб 1. По глибоких долинах подекуди зеленіють дубові та грабові старі ліси (Н.-Лев., II, 1956, 27); Дівчині на голову падало дубове листя (Кучер, Чорноморці, 1956, 430); // Зробл. з дуба (у 1 знач.). Він сперся головою На дубовий стіл твердий (Фр., XIII, 1954, 19); Дубовий сволок прогнувся, потемнів від часу (Гончар, Таврія.., 1957, 433).
@ Дубовий шовкопряд див. шовкопряд.
2. перен. Сильний, міцний, дужий. Один не має землі, не має худоби, але має руки дубові. А то хіба не газдівство? (Чендей, Вітер.., 1958, 80); - Глущук! До слідчого, - почувся дубовий голос вартового, схожого на крука (Чорн., Визвол. земля, 1959, 86).
3. перен., розм. Грубий, нескладний, незграбний. І під допитливим, гострим студентським поглядом рукопис ожив, заговорив зі своїм читачем дубовою.. мовою (Донч., II, 1956, 13).
@ Дубова голова, лайл. - про розумово обмежену, тупу людину. - Ну, та й дубова ж у тебе голова, моє серденько! (Фр., II, 1950, 396).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | дубовий | дубова | дубове | дубові |
Родовий | дубового | дубової | дубового | дубових |
Давальний | дубовому | дубовій | дубовому | дубовим |
Знахідний | дубовий, дубового | дубову | дубове | дубові, дубових |
Орудний | дубовим | дубовою | дубовим | дубовими |
Місцевий | на/у дубовому, дубовім | на/у дубовій | на/у дубовому, дубовім | на/у дубових |