дукач
ДУКАЧ, а, ч. 1. іст., заст. Те саме, що дукат. [Парубок:] Коли буду живий, вернусь, добуду слави і всякого добра, золота, дукачів (Вас., III, 1960, 22); Намисто червоніло на довгій шиї, на душі блищав великий срібний дукач, а по боках його - два менших (Мирний, III, 1954,176); * У порівн. Сухе листя золотими дукачами сипалось у закаламучені хвилі Білої Тиси (Скл., Карпати, II, 1954, 108).
2. заст. Те саме, що дука. Тепер живе [в палаці] новий хазяїн Пісок - перший дукач на все Гетьманське, перша голова в повіті (Мирний, II, 1954, 301); Бідні люди любили Івана. А дукачам його язик і характер кісткою в горлі стояли (Мур., Бук. повість, 1959, 16).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дукач | дукачі |
Родовий | дукача | дукачів |
Давальний | дукачеві, дукачу | дукачам |
Знахідний | дукач, дукача | дукачі, дукачів |
Орудний | дукачем | дукачами |
Місцевий | на/у дукачі, дукачу, дукачеві | на/у дукачах |
Кличний | дукачу | дукачі |