дуло
ДУЛО, а, с. Ствол вогнепальної зброї. Через частокіл визирали.. дула гармат (Панч, III, 1956, 271); Дула гвинтівок, багнети, світло-зелені шоломи тьмяніють, вкриваються дрібними крапельками роси, втрачають свій казенний блиск (Кол., На фронті.., 1959, 25); * Образно. Світлі дула прожекторів урізались аж ген у вишину - й пересуватись стали... (Тич., II, 1957, 149); // Передній отвір ствола вогнепальної зброї. В очах її з'явилось дуло Якогось довгого ствола Рушниці вражої (Воронько, Тепло.., 1959, 63); Дуло револьвера направлено просто в живіт Мотрі (Кир., Вибр., 1960, 293).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дуло | дула |
Родовий | дула | дул |
Давальний | дулу | дулам |
Знахідний | дуло | дула |
Орудний | дулом | дулами |
Місцевий | на/у дулі | на/у дулах |
Кличний | дуло | дула |
дути
ДУТИ, дму, дмеш і дую, дуєш; мин. ч. дув, дула, ло; мн. дули; наказ, сп. дми, дмім [о], дміть; недок. 1. неперех. Гнати, нести, рухати струмені повітря; віяти. Дме сильний, але теплий вітер (Коцюб., III, 1956, 41); З моря дув свіжий вечірній вітер (Донч., IV, 1957, 370);// безос. З вікна дме (дує).
2. неперех., на що, у що. Випускати з рота сильний струмінь повітря; дмухати. А в хаті довго і гірко плакала [Маріка], дуючи на червоні пучки, що туди позаходили шпари (Вас., II, 1959, 211); Іван виймав флояру і дме у неї що має сили (Коцюб., II, 1955, 322); //Рухати повітря яким-небудь предметом. - Починав мені памороки забивати. Дзвоню я до того, що при млинку [який жене свіже повітря], щоби дув щосили (Фр., IV, 1950, 14); [Горпина:] Дми про мене хоч халявою, та давай швидше самовар (Н.-Лев., II, 1956, 476); // перех. Розтягувати, розширювати що-небудь, наповнюючи повітрям, газом. То догори ногами ходять [писачки], то стовбула перекидаються, то бульбахи дмуть (Кв.-Осн., II, 1956, 249); * Образно. Машини дмуть могутні груди (Сос., Вибр., 1941, 167).
@ І (й) у (в) вус не дути див. вуса.
3. перех., техн. Виготовляти порожнисті предмети з рідкої скляної маси за допомогою струменя повітря; видувати. Дути колби.
4. неперех., на кого - що, розм. Бути незадоволеним ким-, чим-небудь; сердитися, ображатися. [Грицько:] Я б давно її посватав, сказав би твойому [твоєму] батькові; та як же ти його скажеш, коли він отак на тебе дме! (Мирний, V, 1955, 183).
@ Дути губи - сердитися на кого-небудь; Дути губу (морду і т, ін. ) - чванитися, гордитися. Урядники з отаманами Новими чванились шапками, І ратник всякий губу дув (Котл., І, 1952, 188); Дме морду, що й граблями носа не дістати! (Укр.. присл.., 1955, 173).
5. неперех., розм. Іти, бігти, їхати. - Молися за мене, жінко, - промовив він тихо. - Моліться за мене, діти. Бо я... пішов. - Дуй! (Гончар, III, 1959, 258).
6. перех. і без додатка, розм. Пити що-небудь (часто у великій кількості). [Мирон(наливає вино у келих.. П'є) ] [Горлов:] Дивись, а браток сам дує (Корн., II, 1955, 30).
7. перех., розм. Сильно бити. - Плітьми мене, шельму, дути! Козацькими нагаями пороти!.. - скрикнув Довбня (Мирний, III, 1954, 218).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дму | дмемо |
2 особа | дмеш | дмете |
3 особа | дме | дмуть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дутиму | дутимемо |
2 особа | дутимеш | дутимете |
3 особа | дутиме | дутимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | дув | дули |
Жіночий рід | дула | |
Середній рід | дуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дмімо | |
2 особа | дми | дміть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | дмучи | |
Минулий час | дувши |