заблищати
ЗАБЛИЩАТИ, щу, щиш, док . 1. Почати блищати (у 1 знач.). Море заблищало, і вже виразно було видко під місяцем блискучу воду (Н.-Лев., II, 1956, 227); Згодом навіть заблищав [пароплав] дрібними лампами (Ірчан, II, 1958, 330); Настав вечір. В космічній височині заблищали зірки (Досв., Гюлле, 1961, 108); Заблищали очі в Ольги, скотилася сльоза (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 45); // безос. Мені аж в очах заблищало од його рум'янців (Вовчок, VI, 1956, 253).
2. Виділитися своїм блиском, яскравим кольором; з'явитися. Туман піднімався угору, збирався у хмари, між котрими то там, то там та й заблищить шматочок голубого.. неба (Мирний, IV, 1955, 95); Мати знов усміхнулася, але в її очах заблищали сльози (Фр., IV, 1950, 342).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заблищу | заблищимо |
2 особа | заблищиш | заблищите |
3 особа | заблищить | заблищать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | заблищав | заблищали |
Жіночий рід | заблищала | |
Середній рід | заблищало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заблищімо | |
2 особа | заблищи | заблищіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | заблищавши |