завидна
ЗАВИДНА, присл. У час, коли надворі видно. [1-й чоловік:] Виїхали [мужики] завидна, ще й сонце так гарно світило (Кроп., II, 1958, 492); Нарочито кашляв під повіткою Карпо, і сусіди визирали з своїх дворів. Диво та й годі! Завидна, прилюдно, з самого ранку цілуються [Павло з Катрею] (Кучер, Трудна любов, 1960, 79); Міст перейшла [Галя] ще завидна. А коли вийшла бруківкою до станції, на переїзд, зовсім стемніло (Коз., Блискавка, 1962, 53).
завидний
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | завидний | завидна | завидне | завидні |
Родовий | завидного | завидної | завидного | завидних |
Давальний | завидному | завидній | завидному | завидним |
Знахідний | завидний, завидного | завидну | завидне | завидні, завидних |
Орудний | завидним | завидною | завидним | завидними |
Місцевий | на/у завидному, завиднім | на/у завидній | на/у завидному, завиднім | на/у завидних |