загарбувати
ЗАГАРБУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГАРБАТИ, аю, аєш, док., перех. Насильно захоплювати що-небудь; завойовувати. Наполеон загарбував чужі землі, вводив свої війська у прусські фортеці і поступово наближався до російських кордонів (Кочура. Зол. грамота. 1960, 63); У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком - За край світа зазирає, Чи нема країни, Щоб загарбать (Шевч., І, 1951, 239); Жив він у саму ту нещасливу годину, як магнати польські загарбали Україну з людом од Дніпра до Дністра (Стор., І, 1957, 162); // Привласнювати чуже, вдаючись до підступу, насильства і т. ін.; грабувати, відбирати. Сиклета задумалась, їй забажалось загарбать і дідове поле (Н.-Лев., IV, 1956, 222); - Тепер мені ясно, свате, чому ти клопочешся за моїм добром. До своїх рук кортить тобі загарбати моє хазяйство (Шиян, Баланда, 1957, 216); // розм. Силою, нахабно брати собі, забирати кого-, що-небудь з собою. - Хутко, дівчино! - Не йде [Одарка], мов омертвіла. Загарбав він [пан] її та й повів (Вовчок, І, 1955, 42); Балабушиха скочила з-за дверей, загарбала пляшку в руки й замкнула в шафу (Н.-Лев., III, 1956, 243).
Загарбувати (загарбати) до [своїх] рук (у [свої] руки) див. рука.
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | загарбую | загарбуємо |
2 особа | загарбуєш | загарбуєте |
3 особа | загарбує | загарбують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | загарбуватиму | загарбуватимемо |
2 особа | загарбуватимеш | загарбуватимете |
3 особа | загарбуватиме | загарбуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | загарбував | загарбували |
Жіночий рід | загарбувала | |
Середній рід | загарбувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | загарбуймо | |
2 особа | загарбуй | загарбуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | загарбуючи | |
Минулий час | загарбувавши |