злочинець
ЗЛОЧИНЕЦЬ, нця, ч. Особа, що учинила злочин. Відчинилася темниця, і, глухо брязкаючи кайданами, почали виходити злочинці (Вовчок, І, 1955,363); [Покликач:] Утікача-вигнанця Теофіла, упертого повторного злочинця, суд присудив на хрест (Л. Укр., II, 1951, 536); Я. Галанові пощастило стати свідком і літописцем суду над головними воєнними злочинцями (Іст. укр. літ., II, 1956, 232); * У порівн. Анеля підскочила і перелякалася, мов злочинець, зловлений на гарячім учинку (Фр., VI, 1951, 437).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | злочинець | злочинці |
Родовий | злочинця | злочинців |
Давальний | злочинцеві, злочинцю | злочинцям |
Знахідний | злочинця | злочинців |
Орудний | злочинцем | злочинцями |
Місцевий | на/у злочинці, злочинцеві | на/у злочинцях |
Кличний | злочинцю | злочинці |