канчук
КАНЧУК, а, ч. Нагайка з переплетених ремінців. Самійло хвалився, що аж три канчуки звелено в сирівці намочити (Мирний, IV, 1955, 236); На його [мужика] руках, плечах і ногах сиділи три сильні драби, а два інші прали канчуками (Фр., II, 1950, 99); Іде полем наглядач, коник під ним бистрий, а в руках ремінний канчук (Мур., Бук. повість, 1959, 7).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | канчук | канчуки |
Родовий | канчука | канчуків |
Давальний | канчукові, канчуку | канчукам |
Знахідний | канчук | канчуки |
Орудний | канчуком | канчуками |
Місцевий | на/у канчуку | на/у канчуках |
Кличний | канчуку | канчуки |