клясти
КЛЯСТИ, кляну, клянеш, рідко клену, кленеш, недок. 1. перех. Піддавати прокльонам; проклинати. Не співає чорнобрива. Кляне свою долю (Шевч., І, 1951, 31); Поставали [селяни] на оборі, дивляться, одні кленуть [злодія], другі грозять, треті так собі стоять (Фр., II, 1950, 17); Бідна волошко, чому ти у житі, А не на клумбі волієш рости? Чом не схвильовано слухаєш ти, Як хлібороби кленуть працьовиті Квіти, що вміють так гарно цвісти? (Рильський, III, 1961, 179).
@ Клясти в батька, в матір кого - проклинати, ображати, зачіпаючи честь батька, матері; Клясти на чім світ стоїть кого - дуже проклинати. Вони кляли на чім світ стоїть козачого генерала (Гончар, III, 1959, 356).
2. неперех., розм. Те саме, що лаятися 1. Сплячі сердилися і кляли, але треба було вставати (Кобр., Вибр. у 1954, 126); Вони вже чули, що вулицею тупотіли коні, бігли люди, якісь голоси перегукувались, хтось наказував, хтось кликав, хтось кляв (Смолич, Театр.., 1940, 159).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кляну | клянемо |
2 особа | клянеш | клянете |
3 особа | кляне | клянуть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | клястиму | клястимемо |
2 особа | клястимеш | клястимете |
3 особа | клястиме | клястимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | кляв | кляли |
Жіночий рід | кляла | |
Середній рід | кляло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | клянімо | |
2 особа | кляни | кляніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | клянучи | |
Минулий час | клявши |