копито
КОПИТО, а, рідко КОПИТО, а, с. 1. Рогове утворення в кінці ніг деяких ссавців. Ой у полі жито Копитами збито (Укр.. лір. пісні, 1958, 356); Ведуть коня вороного, Розбиті копита... А на йому сіделечко Хустиною вкрите (Шевч., II, 1953, 43); Б'ють копита рівно, дзвінко. Вершники рушають (Мас., Київ. каштани, 1954, 143).
@ З (із) копита (з копит): а) відразу, галопом (рушити) (про коней). Коні невдоволено крутнули головами, шарпнули з копита і понеслись вулицею, збиваючи густу куряву (Коцюб., І, 1955, 239); Вороний з копита рвонув у галоп, і по шляху тільки дим-пилюга клубком послалася за вітром (Ле, Ю. Кудря, 1956, 32); б) зразу ж, не готуючись (про людину). - Почекайте, він так із копита не може. Йому треба подумати (Мик., Повісті.., 1956, 113); Кований на всі чотири копита (ноги) див. кований.
2. розм. Те саме, що копил 1. Коли сь [ти є] швець, пильнуй свого копита (Номис, 1864, № 9573); Господар дратвою обтягував на копиті нового чобота (Кач., II, 1958, 73).
@ На своє копито - на свій лад, по-своєму. Агент принявся оброблювати Шеффеля на своє копито (Фр., V, 1951, 328).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | копито | копита |
Родовий | копита | копит |
Давальний | копиту | копитам |
Знахідний | копито | копита |
Орудний | копитом | копитами |
Місцевий | на/у копиті | на/у копитах |
Кличний | копито | копита |