корчі
КОРЧІ, ів, мн. Мимовільне скорочення м'язів (від болю, холоду, при деяких захворюваннях і т. ін.); судома. [Річард:] Я досі знав лиш бідність артистичну, ощадність бачив, працю невсипущу, та корчів голоду я ще не бачив, не чув його спотвореного крику (Л. Укр., III, 1952, 36); Серце то шалено колотилося, то зовсім завмирало в болісних корчах (Смолич, І, 1958, 100); * Образно. Червона Армія замкнула кільце оточення, і гітлерівський Берлін здригався в останніх смертельних корчах (Собко, Серце, 1952, 56).
корч
КОРЧ1, а, ч. 1. Пень, викорчуваний з корінням. Наносив [Павло] повну діжку води, врубав дров з старого дубового корча (Кучер, Трудна любов, 1960, 77); Вербовий корч майже не тримався на воді. Але те не злякало Фреда. Він десь роздобув зручного кілка 1.. сміливо всівся в розкаряці (Збан., Курил. о-ви, 1963, 74); // Розгалужене коріння дерев, кущів. [Остап:] Ходім, Тарасе, до старого млина, там глибоко, на дні корчі, і риби там багато (Корн., І, 1955, 310).
@ На корч заввишки див. заввишки.
2. Те саме, що кущ 1. Тільки при долині два корчі калини (Чуб., V, 1874, 32); Недалечка під корчем ліщини горить ватра (Черемш., Тв., 1960, 88); У затишному ярочку, в густих корчах калини хлопці несподівано спинилися (Кол„ Терен.., 1959, 196).
КОРЧ2, у, ч., розм. Те саме, що корчі. В горлі корч хапав; я затиснула зуби сильно, бо мені виривався зойк з уст (Коб., І, 1956, 128).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | корч | корчі |
Родовий | корча | корчів |
Давальний | корчеві, корчу | корчам |
Знахідний | корч | корчі |
Орудний | корчем | корчами |
Місцевий | на/у корчі | на/у корчах |
Кличний | корчу | корчі |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | корч | корчі |
Родовий | корчу | корчів |
Давальний | корчеві, корчу | корчам |
Знахідний | корч | корчі |
Орудний | корчем | корчами |
Місцевий | на/у корчі | на/у корчах |
Кличний | корчу | корчі |