маятник
МАЯТНИК, а, ч. 1. Стрижень, який верхнім кінцем прикріплений до нерухомої точки й рівномірно коливається. В світлиці не було нікого. Тільки маятник здорового годинника нешвидко й з повагою цокав (Н.-Лев., III, 1958, 38); На стіні цокали годинники. Годинників було багато, різних за розміром, з різними маятниками. Маятники заважали один одному відмінністю своїх ритмів (Довж., І, 1958, 440); Маятник Фуко; * У порівн. Солдат походжав біля мосту, як маятник, туди й назад, наспівуючи якийсь марш у такт своєї ходи (Ле, Клен. лист, 1960, 73); Сосни шуміли, розгойдувались, як маятники (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 324).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | маятник | маятники |
Родовий | маятника | маятників |
Давальний | маятникові, маятнику | маятникам |
Знахідний | маятник | маятники |
Орудний | маятником | маятниками |
Місцевий | на/у маятнику | на/у маятниках |
Кличний | маятнику | маятники |