мрець
МРЕЦЬ, мерця, ч . Померла людина; покійник. Палагна поправляла полотно на мерцеві, а її пальці чули холод мертвого тіла (Коцюб., II, 1955, 352); І помирали улітку менше. Ціле літо, бувало, місяцями немає ні одного мерця (Мур., Бук. повість, 1959, 28);
* У порівн. Гузир м'яв у руці оповістку і зблід на обличчі, як мрець (Чорн., Пісні.., 1958, 76).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | мрець | мерці |
Родовий | мерця | мерців |
Давальний | мерцеві, мерцю | мерцям |
Знахідний | мрець | мерці |
Орудний | мерцем | мерцями |
Місцевий | на/у мерці | на/у мерцях |
Кличний | мерцю | мерці |