наказний
НАКАЗНИЙ, а, е, іст. 1. Який містить у собі наказ, розпорядження. У так званій наказній пам'ятці (інструкції), виданій якутським воєводою Головіним, Пояркову наказувалось "итти на Зею й Шилку реку для государева ясашного сбору" (Видатні вітч. географи.., 1954, 12).
2. у знач. ін. наказний, ного, ч. Особа, тимчасово призначена урядом на керівну посаду в козацькому війську. - 3 весел! - віддав наказ Жмайло.. Хвилі, немов з тої команди наказного, показилися, рвонули, загули пекельним гулом, якого аж від самої Кафи не чули козаки в човнах (Ле, Хмельницький, І, 1957, 402).
Наказний гетьман (отаман, війт і т. ін.) - на Україні в XVII-XVIII ст. - особа, що тимчасово обіймала посаду гетьмана (отамана, війта і т. ін.), на яку призначалась урядом або обиралась козацькою старшиною. А мене послали На столицю з козаками Наказним гетьманом! (Шевч., І, 1963, 248); Про життя талановитого українського письмовця, наказного отамана Війська Чорноморського Якова Герасимовича Кухаренка, маємо дуже мало звісток (Коцюб., III, 1956, 49).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | наказний | наказна | наказне | наказні |
Родовий | наказного | наказної | наказного | наказних |
Давальний | наказному | наказній | наказному | наказним |
Знахідний | наказний, наказного | наказну | наказне | наказні, наказних |
Орудний | наказним | наказною | наказним | наказними |
Місцевий | на/у наказному, наказнім | на/у наказній | на/у наказному, наказнім | на/у наказних |