обвинувачений
ОБВИНУВАЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до обвинуватити. - Вставай, серце, та вітай гостей! - тихо сказав Балабуха, неначе обвинувачений в якомусь проступстві (Н.-Лев., III, 1956, 122); Вся братія зібралась На монастирському подвір'ю. Став Марін Обвинувачений перед їх збором (Фр., XIII, 1954, 295); // обвинувачено, безос. присудк. сл. Без ніякого доводу його обвинувачено в страшному злочинстві, зганьблено, закинуто в тюрму (Гр., II, 1963, 445).
2. у знач. ім. обвинувачений, ного, ч.; обвинувачена, ної, ж. Людина, яку обвинувачують у чому-небудь. Добре, щосьте [що] мені по щирості написали про Вашу уразу проти мене: так завжди і краще і справедливіше, бо дає можливість обвинуваченому виправдатись (Л. Укр., V, 1956, 353); // юр. Особа, якій в установленому законом порядку пред'явлено обвинувачення в якому-небудь злочині. Після промов обвинувача і оборонця обвинуваченому надається останнє слово (Рад. суд, 1951, 57); Мандарина бачив [Цзі] тільки тоді, як той чинив суд над обвинуваченими (Досв., Гюлле, 1961, 167).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | обвинувачений | обвинувачені |
Родовий | обвинуваченого | обвинувачених |
Давальний | обвинуваченому | обвинуваченим |
Знахідний | обвинуваченого | обвинувачених |
Орудний | обвинуваченим | обвинуваченими |
Місцевий | на/у обвинуваченому, обвинуваченім | на/у обвинувачених |
Кличний | обвинувачений | обвинувачені |
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | обвинувачений | обвинувачена | обвинувачене | обвинувачені |
Родовий | обвинуваченого | обвинуваченої | обвинуваченого | обвинувачених |
Давальний | обвинуваченому | обвинуваченій | обвинуваченому | обвинуваченим |
Знахідний | обвинувачений, обвинуваченого | обвинувачену | обвинувачене | обвинувачені, обвинувачених |
Орудний | обвинуваченим | обвинуваченою | обвинуваченим | обвинуваченими |
Місцевий | на/у обвинуваченому, обвинуваченім | на/у обвинуваченій | на/у обвинуваченому, обвинуваченім | на/у обвинувачених |