овва
ОВВА, виг. Уживається при вираженні здивування, сумніву, іронії і т. ін. - Я лиш те зроблю, що мені схочеться. - Овва! Трошки воно та не так! (Март., Тв., 1954, 134); - Овва! - хрипко сказала хазяйка хати . - От так одразу я тобі й розказала все... (Григ., Вибр., 1959, 190); - Овва який! - Отакий. - Рубін ждав нападу, але Індиченко все ж таки здрейфив і не зачепив його (Сенч., Опов., 1959, 4).