певен
ПЕВЕН, вна, вне, у знач. присудк. сл. Бути упевненим. Мені не хочеться навіть думати, що той збірник вийде без Вашої [О. Кобилянської] праці, яка, я певен у тому, надасть йому велику вартість (Коцюб., III, 1956, 242); Рак певен, що на світі все не так іде, Бо сам назад, а не вперед бреде (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 148).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | певен | певна | певне | певні |
Родовий | певного | певної | певного | певних |
Давальний | певному | певній | певному | певним |
Знахідний | певен, певного | певну | певне | певні, певних |
Орудний | певним | певною | певним | певними |
Місцевий | на/у певному, певнім | на/у певній | на/у певному, певнім | на/у певних |