побілілий
ПОБІЛІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до побіліти. Марфа Долина стояла на своїх милицях, стискуючи держаки побілілими від напруги пальцями (Жур., Дорога.., 1948, 91); Лиш морщини глибокі І побіліле за ті дні волосся Свідчили, кілько він перетерпів (Фр., XIII, 1954, 210); Крізь сльози дивиться [дружина] на його побіліле од хвилювання обличчя (Стельмах, II, 1962, 150); // у знач. прикм. Розвиднялося саме. Осокори в садочку, неначе намальовані, стоять на побілілому небі (Тесл., Вибр., 1950, 104); Побілілий заєць серед чорних полів не знаходив собі місця, тому тримався здебільшого рудих лугів (Гуц., З горіха.., 1967, 193); Стоїть збентежена Ванда і побілілими губами шепче: - Прийшла Тамара? (Хижняк, Тамара, 1959, 136).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | побілілий | побіліла | побіліле | побілілі |
Родовий | побілілого | побілілої | побілілого | побілілих |
Давальний | побілілому | побілілій | побілілому | побілілим |
Знахідний | побілілий, побілілого | побілілу | побіліле | побілілі, побілілих |
Орудний | побілілим | побілілою | побілілим | побілілими |
Місцевий | на/у побілілому, побілілім | на/у побілілій | на/у побілілому, побілілім | на/у побілілих |
побіліти
ПОБІЛІТИ, ію, ієш. Док. до біліти 1. Випав перший сніг, земля побіліла, неначе завилась білою габою (Коцюб., І, 1955, 67); Маковейчикові радісно і легко на серці, бо сонця так багато, що небо аж побіліло від нього (Гончар, III, 1959, 59); Його пілотка побіліла Від вітру, сонця та дощу (Перв., II, 1958, 41); Христя то почервоніє, то побіліє, аж сльози їй на очі виступають (Мирний, III, 1954, 155); Губи побіліли, немов ось-ось жінка мала зомліти (Вільде, Сестри.., 1958, 77); // Стати сивим; посивіти. У наймах коси побіліють, У наймах, сестри, й умрете! (Шевч., II, 1963, 253); Хай би побіліли її коси та залишились би очі ясними яснотою вірних! (Гончар, III, 1959, 175).
Побіліти, як крейда (полотно, сніг, стіна і т. ін. ) - стати дуже блідим; дуже збліднути. Як теперечки його бачу: побілів, як крейда, у грудях дух спирається, у серці кипить, а сам усміхається (Стор., І, 1957, 178); Вона то почервоніє, як мак, то побіліє, як полотно (Кв.-Осн., II, 1956, 213); Еней, пожар такий уздрівши, Злякався, побілів, як сніг (Котл., І, 1952, 104); Катерина побіліла, як стіна (Хотк., II, 1966, 252).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | побілію | побіліємо |
2 особа | побілієш | побілієте |
3 особа | побіліє | побіліють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | побілів | побіліли |
Жіночий рід | побіліла | |
Середній рід | побіліло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | побіліймо | |
2 особа | побілій | побілійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | побілівши |