повіки
ПОВІКИ 1, присл. Те саме, що повік. Будем жити повіки, як води Дніпра голубі (Мал., Любов, 1946, 72).
ПОВІКИ2, вік, мн. (одн. повіка, и, ж., рідко повіко, а, с.). Рухомі складки шкіри, що зверху і знизу закривають око. Очне яблуко захищене спереду двома складками шкіри - повіками, краї яких вкриті віями (Анат. і фізіол. люд., 1957, 157); Я лежав, дзвонячи зубами та трясучися, мов у пропасниці, поки важкий сон не наліг на мої повіки (Фр., IV, 1950, 291); В куточку накритого повікою ока блищала ще свіжа сльоза (Коцюб., II, 1955, 360); У Шумейка смикнулося повіко - передвісник того, що подібна розмова була йому неприємною (Шиян, Баланда, 1957, 214).
@ Здавлювати (здавити) повіки див. здавлювати; Не змикати (зімкнути) повік див. змикати; Повіки [не] клеяться (клеїлися) див. клеїтися.
повіка
ПОВІКА див. повіки2.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | повіка | повіки |
Родовий | повіки | повік |
Давальний | повіці | повікам |
Знахідний | повіку | повіки |
Орудний | повікою | повіками |
Місцевий | на/у повіці | на/у повіках |
Кличний | повіко | повіки |