подув
ПОДУВ, у, ч. 1. Порив (вітру і т. ін.); повів, повівання. Сильний подув вітру загасив світло в руках вдовиці (Коб., І, 1956, 96); Хололо застигле повітря, ніби воно завмерло перед подувом урагану (Ю. Янов., II, 1958, 72); *У порівн. Сей конкурс [на драму і комедію] був немов подув свіжого вітру в душній атмосфері тодішньої літератури руської (Фр., XVI, 1955, 98); // Ознака, прикмета наближення, настання чого-небудь. Весна воскресла й облила Природу морем красоти,.. Її вже подув благодатний У джерелі життя скупав Барв тисячами землю-матір, Втіх тисячами душу брав (Фр., XI, 1952, 439); Дитинство з мильними бульбашками та порцеляновими дітьми розвіялося перед першими подувами зрілого віку (Вільде, Ти мене не любив, 1958, 35).
2. Те саме, що вітер. Мовив [Еол], і гору порожню у бік патерицею б'є він, І відкриває отвори, і, в лаву струнку вшикувавшись, Подуви всі вилітають і вихрами линуть на землю (Зеров, Вибр., 1966, 223).
3. перен. Ідеї, суспільно-політичні напрями тощо, характерні для певного часу; віяння. Він.. надто сильно привик ходити утертою стежкою, жити в старім традиційнім ладі і світогляді, щоби міг зрозуміти подуви нового часу і його потреби (Фр., III, 1950, 279); Автор зображує життя дрібної буржуазії й міщанства в маленькому, глухому містечку, куди не доходять подуви нового життя (Вітч., 5, 1956, 141).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | подув | подуви |
Родовий | подуву | подувів |
Давальний | подувові, подуву | подувам |
Знахідний | подув | подуви |
Орудний | подувом | подувами |
Місцевий | на/у подуві | на/у подувах |
Кличний | подуве | подуви |
подути
ПОДУТИ, подму, подмеш і подую, подуєш; мин. ч. подув, дула, ло; мн. подули; наказ. сп. подми, подмім[о], подміть; і розм. ПОДУНУТИ, ну, неш, док. 1. Почати дути (у 1 знач.); повіяти. Сьогодні трохи душно - подув африканський вітер (Коцюб., III,1956, 327); Але ось подунув холодний вітер від сходу (Фр., VIII, 1952, 334); Як вітер було подме, так не тільки стріха цапки ставала, а всенький «дім» метелиці витанцьовував (Вишня, І, 1956, 353); // безос. Теплим подуло в мене вітерком, Вкрилося листями древо кругом (Щог., Поезії, 1958, 426).
2. Випустити з рота сильний струмінь повітря; дмухнути. Грицько помовчав, обдивився ще раз дудку, потім тихенько подув, - товсто і хрипло загула дудка (Мирний, IV, 1955, 23); [Катря:] Почала я перегортати жар, подула на головешку (Вас., III, 1960, 127); - Де ж там той вітер? - А в роті. Подмеш ротом, от тобі й вітер, - пояснює Галя (Багмут, Опов., 1959, 11); Можна подуть - не в таку ще трубу! (С. Ол., Вибр., 1959, 100).
3. Дути якийсь час. Вилазь [вітрець] за возлісся, на гори високі, спустися в долини широкі й подми, повій на степи безкраї (Мирний, IV, 1955, 314); Погода.. стоїть мінлива, листопад місяць, - то вітер подме крижаний, то пролетить сніжок (Ю. Янов., II, 1954, 108); На ранку подує [дитина] і плаче, - ніяк не спинить йому крові (Сос., І, 1957, 95).
4. перен., розм., рідко. Дуже швидко побігти, помчати. Ухопивши з собою.. Шеффеля, пудом подув [Герман] у Галичину (Фр., V, 1951, 329).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | подму | подмемо |
2 особа | подмеш | подмете |
3 особа | подме | подмуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | подув | подули |
Жіночий рід | подула | |
Середній рід | подуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | подмімо | |
2 особа | подми | подміть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | подувши |