поманити
ПОМАНИТИ, маню, маниш, перех. і без додатка. Док. до манити. Цибулько знову розплющив очі, поманивши до себе поглядом комісара (Кучер, Чорноморці, 1956, 281); У перерву Максим Сергійович пальцем поманив Івана Залізняка (Собко, Звич. життя, 1957, 32); Були.. дядьки та тітки.., та ті за двором жили, а туди заходили тільки вряди-годи, щоб часом поманити її сухарем з остюками (Мирний, IV, 1955, 293); Поманили мене вогники на Донецький край, поманили та й затримали, - пишу матері: «Прощай!» (Рудь, Дон. зорі, 1958, 17); Пестила [Маланка] мрію про землю, а земля встала проти неї.. Як марево поманила і як марево щезла (Коцюб., II, 1955, 105); Чи захоче Тоня із ним дружити? Чи тільки так поманить, полегковажить та й майне далі? (Гончар, Тронка, 1963, 39).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поманю | поманимо |
2 особа | поманиш | поманите |
3 особа | поманить | поманять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | поманив | поманили |
Жіночий рід | поманила | |
Середній рід | поманило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поманімо | |
2 особа | помани | поманіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | поманивши |