помучений
ПОМУЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до помучити. Поніс Чіпка у Піски задурманену голову, ще дужче помучене серце (Мирний, II, 1954, 154); Біг [козак] із полону Десь від шляхти, помучений карами (Мал., Звенигора, 1959, 336); // у знач. прикм. - Діточки мої рідні, ручата нещасні, ноженята помучені, - залементувала стара (Стельмах, І, 1962, 209).
2. у знач. прикм. Який змучився, стомився, вибився із сил. Він задиханий, зморений, потомлений, помучений, пригорнувши її, не зміг довгенько придержати у своїх зомлілих руках (Вовчок, І, 1955, 362); Вугляр узяв у руки свій батіг і гейкнув на помучені коні (Фр., І, 1955, 50); // Який виражає втому, фізичні й моральні страждання. І дуже б багато вони сміялися й тішилися, коли б їм не мішало неньчине обличчя.. помучене та посмучене (Вовчок, І, 1955, 290); Снивсь мені образ твій, тихий, помучений (Граб., І, 1959, 321).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | помучений | помучена | помучене | помучені |
Родовий | помученого | помученої | помученого | помучених |
Давальний | помученому | помученій | помученому | помученим |
Знахідний | помучений, помученого | помучену | помучене | помучені, помучених |
Орудний | помученим | помученою | помученим | помученими |
Місцевий | на/у помученому, помученім | на/у помученій | на/у помученому, помученім | на/у помучених |