поміщик
ПОМІЩИК, а, ч. У дореволюційній Росії та країнах з пережитками феодально-кріпосницьких відносин - землевласник, звичайно дворянин, основним джерелом доходу якого є приватна власність на землю. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротко кажучи, - гнобитель і гноблений перебували у вічному антагонізмі один до одного (Комун. маніф., 1947, 14); Почав я писати оповідання про такого поміщика, який під час аграрних рухів сам говорив селянам, що земля їхня (Коцюб., III, 1956, 430); Батько вже з тиждень як косить у поміщика сіно і навіть увечері не приходить додому (Багмут, Опов., 1959, 10); Славу співає український народ таким борцям проти поміщиків, проти соціальної несправедливості, як Устим Кармалюк та Олекса Довбуш (Рильський, IX, 1962, 222).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поміщик | поміщики |
Родовий | поміщика | поміщиків |
Давальний | поміщикові, поміщику | поміщикам |
Знахідний | поміщика | поміщиків |
Орудний | поміщиком | поміщиками |
Місцевий | на/у поміщику, поміщикові | на/у поміщиках |
Кличний | поміщику | поміщики |