посадник
ПОСАДНИК, а, ч. 1. іст. У Київській Русі - намісник князя. Старші дружинники [в Київській Русі] посилювали свій вплив на великокнязівську владу. З них складалася князівська рада - «дума». Великий князь призначав їх тисяцькими - воєводами - і посадниками - намісниками в окремі міста і землі (Іст. УРСР, І, 1953, 69); // У Новгороді XII-XV ст. та Пскові XIV-XVI ст. - виборний правитель з бояр. Віче гуло й вирувало, лад панував тільки в самій середині, на узвишші, де стояв посадник Коснятин (Загреб., Диво, 1968, 430); З середовища бояр віче обирало посадника, на якого було покладено загальне управління справами Новгородської землі (Іст. СРСР, І, 1957, 60); Псковичі вибирали на вічі власних посадників з-поміж псковських бояр (Іст. СРСР, І, 1956, 97); [Микита (гнівно) :] Цей Коснятин, посадник Новгородський, В годину чорну князя врятував (Коч., П'єси, 1951, 14).
2. заст., рідко. Те саме, що поселенець. Увесь кордон заселено посадниками (Мартич, Друзі.., 1962, 316); [Романюка (висунувшись із вікна клубу, горлато звертається до хлопців) :] Бачите, й пани цигани пожалували до нас! ..Першими посадниками на нових землях будуть (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 17).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | посадник | посадники |
Родовий | посадника | посадників |
Давальний | посадникові, посаднику | посадникам |
Знахідний | посадника | посадників |
Орудний | посадником | посадниками |
Місцевий | на/у посаднику, посадникові | на/у посадниках |
Кличний | посаднику | посадники |