по-твоєму
ПО-ТВОЄМУ, присл. 1. Як ти робиш, як бажаєш, як кажеш і т. ін. - Та все ж, хоть схаменусь, - сказав він, - хоч посію, Та не по-твоєму: зроблю, як сам умію (Г.-Арт., Байки.., 1958, 62); - Нехай все буде по-твоєму, Дай тілько Турнові моєму Хоть трохи на світі пожить (Котл., І, 1952, 262); - Хай я завтра в обід сам йому віддам [рукавичку].. - Ну, добре. Хай і по-твоєму буде! - одказала, зітхнувши, Катря й почала в хаті поратись (Мирний, IV, 1955, 289).
2. у знач. вставн. сл. На твою думку. - По-твоєму, то всі б то люде готові поїсти одні других? (Н.-Лев., VI, 1966, 411); [Лицар:] Одкритий лід і восени розтане, гора впаде і всіх завалить нас. [Молодий хлопець:] А що ж, по-твоєму, чинити маєм? (Л. Укр., II, 1951, 215); - А ми, по-твоєму, хто? - вигукнув котрийсь із натовпу фронтовиків, що стіною стояли перед самим ганком. - Ми і є вона, Червона Армія! (Гончар, II, 1959, 17).