притаманний
ПРИТАМАННИЙ, а, е. 1. кому, чому, рідко для кого - чого. Властивий комусь, чомусь, характерний, звичний для кого-, чого-небудь. З кімнати пахнуло пилюгою і нагрітим повітрям, притаманним тільки кімнатам, де вже давно не ступала людська нога (Собко, Шлях.., 1948, 93); Кожна людина має свій, притаманний їй, своєрідний спосіб висловлювання (Смолич, VI, 1959, 317); Для народного господарства України притаманний розвиток тісно взаємозумовлених галузей важкої промисловості - чорної металургії, гірничорудної, коксохімічної, машинобудівної, паливної (Ком. Укр., 7, 1970, 15).
2. заст. Справжній. - Пригадуєте ви того шибеника.. Павлушею звався, пам'ятаєте? Притаманний злодій! Скільки він мені в печінках сидів (Довж., І, 1958, 452).
3. рідко. Належний кому-небудь; власний. Притаманне моє ягня (Сл. Гр.).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | притаманний | притаманна | притаманне | притаманні |
Родовий | притаманного | притаманної | притаманного | притаманних |
Давальний | притаманному | притаманній | притаманному | притаманним |
Знахідний | притаманний, притаманного | притаманну | притаманне | притаманні, притаманних |
Орудний | притаманним | притаманною | притаманним | притаманними |
Місцевий | на/у притаманному, притаманнім | на/у притаманній | на/у притаманному, притаманнім | на/у притаманних |