святенник
СВЯТЕННИК, а, ч. 1. Богомільна людина, яка суворо дотримується церковних обрядів. - Ти хоч би для мене прибрався, та обголився, та причепурився. А то став якимсь спасенником та святенником; ти хочеш присвятитись, а я хочу жити й любити! (Н.-Лев., VI, 1966, 393); Комісарові Олів'єро навіть на думку не спадало, що під чорною сутаною богобоязливого святенника билося полум'яне серце патріота (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 76).
2. Удавано-побожна, лицемірно-праведна людина. На роду мені написано: Не цуратися утіх. Так скажіть мені, святенники: Чи на мене пада гріх?! (Крим., Вибр., 1965, 296).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | святенник | святенники |
Родовий | святенника | святенників |
Давальний | святенникові, святеннику | святенникам |
Знахідний | святенника | святенників |
Орудний | святенником | святенниками |
Місцевий | на/у святеннику, святенникові | на/у святенниках |
Кличний | святеннику | святенники |