собачник
СОБАЧНИК, а, ч., розм. 1. Людина, що ловить або скуповує собак для продажу чи вироблення хутра. Враз розлігся в темноті різкий свист собачника Савки, що аж шарахнулись коні (Панч, Гомон. Україна, 1954, 415).
2. перен., зневажл. Те саме, що посіпака. - А скільки їх [поліцаїв], тих своїх там [у концтаборі] собачників? (Збан., Єдина, 1959, 392); - Повернувся [Йона] в село таким катюгою, в собачники до них [фашистів] пішов... (Гончар, Циклон, 1970, 61); // Уживається як лайливе слово. Собачник ти! Чей же ти знаєш, що батюшка ждуть вина? (Мик., Кадильниця, 1959, 46).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | собачник | собачники |
Родовий | собачника | собачників |
Давальний | собачникові, собачнику | собачникам |
Знахідний | собачник, собачника | собачники, собачників |
Орудний | собачником | собачниками |
Місцевий | на/у собачнику | на/у собачниках |
Кличний | собачнику | собачники |