соратник
СОРАТНИК, а, ч. 1. Той, хто воює або воював разом з ким-небудь; товариш по зброї. По Щорса звитяжній дорозі веде юнаків Балабай, соратник Орленка... Сабуров, герої донецьких степів, гримлять по Вкраїні, як буря, з шаблюк, і гранат, і штиків... (Сос., II, 1958, 461).
2. Однодумець і товариш по боротьбі, суспільній діяльності. Однодумцем і соратником російських революціонерів-демократів у визвольній боротьбі був Т. Г. Шевченко - палкий поборник дружби російського і українського народів (Ком. Укр., 5, 1967, 68); Ленін посилає на Україну своїх бойових соратників (Цюпа, Україна.., 1960, 36).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | соратник | соратники |
Родовий | соратника | соратників |
Давальний | соратникові, соратнику | соратникам |
Знахідний | соратника | соратників |
Орудний | соратником | соратниками |
Місцевий | на/у соратнику, соратникові | на/у соратниках |
Кличний | соратнику | соратники |